Цей чоловік народився у Мюнхені у 1899 році у родині відставного військового офіцера. Його ім’я — Філіп Боулер і він є одним з найвідоміших нацистських злочинців, яких знає історія. Більше на munichski.eu.
Військова кар’єра
Філіп здобув хорошу освіту. Ймовірно, приклад батька зіграв тут велику роль. У 1912 році юнак став кадетом, а через чотири роки отримав звання фанен-юнкера. Його подальший шлях лежав до сухопутних військ. Коли спалахнула Перша світова, а військових будь-якого віку призвали, Філіпу було всього сімнадцять років.
Його кар’єра дуже нагадує інші приклади з біографій вищих нацистських чинів. Він, як і багато інших з них, молодиком опинився у вирі Першої світової. Там набрався армійського досвіду, розчарувався у воєнному фіаско Німеччини та, ймовірно, жадав реваншу. А реванш з часом став одним з ефективних наративів, якими користувалися ідеологи Націонал-соціалістичної німецької робочої партії. Але на фронтах Першої світової йому пощастило не так, як деяким іншим. Наприклад, Генріх Гіммлер перебував у тилу та не брав участі у бойових діях. А Філіп Боулер на власному досвіді дізнався про тяготи військової служби. Він служив у першому Баварському артилерійському полку. Наступного року отримав звання лейтенанта. Саме тоді Філіп отримав важке поранення у ногу. Йому прийшлося лікуватися кілька років. Втім, він так і залишився кульгавим на все життя. Філіп був оберлейтенантом, коли його демобілізували. Боулер проявив себе на війні хоробрим вояком. Саме тому його нагородили Залізним хрестом другого класу (прусським). Крім того, він отримав орден «За воєнні заслуги» четвертого класу (з мечами).
Партійний зліт
Після Першої світової колишній військовий знову подався на навчання. Він почав вивчати філософію та германістику у престижному Мюнхенському університеті. В той самий час Філіп долучився до Німецького народного союзу оборони й наступу. Це об’єднання називали наймасштабнішим антисемітським у всій Німеччині. Отже, не важко здогадатися, що це були перші кроки Філіпа Боулера у нацистському русі. На початку 1920-х років цей мюнхенець був серед тих, хто першим увійшов до Націонал-соціалістичної німецької робочої партії. Філіп Боулер був дуже активною людиною. Він прагнув знань та боровся за свої ідеали. У 1921 році він почав працювати у головній партійній газеті, яка називалася «Фёлькишер Беобахтер». Філіп відкривав для себе нові горизонти. А його партійна кар’єра стрімко зростала. Наступного року він отримав першу високу посаду у НСДАП. Його призначили заступником Макса Амана, який керував справами партії.
У 1923 році відбулася невдала спроба Гітлера здійснити державний переворот. Ця подія має назву «Пивний путч». Отже, через рік після цього Філіпу Боулеру доручили керувати справами Великонімецької народної спільноти. Щороку він призначався на нові посади. Дев’ять років Філіп перебував на посту імперського діловода та став автором біографії фюрера. Вона була опублікована у 1932 році. Цей педантичний нацистський посадовець ретельно виконував свої обов’язки.
1933 рік став для нього досить продуктивним, адже він вступив до лав СС та обрався депутатом до рейхстагу. Саме тоді Філіп і отримав чин групенфюрера.
Чим тільки не займався Філіп Боулер! Був він також і уповноваженим з питань культури у партії, і поліцаєм-президентом свого рідного міста Мюнхен. Але нацистська кар’єра ще тільки набирала обертів. Попереду було найголовніше.
Особиста канцелярія диктатора
Злочинні таланти часто дістаються вершин влади. Філіп Боулер не єдиний націоналсоціалист, який застосував власні амбіції, знання та досвід у роботі машини масового терору. Оточення фюрера — це загалом освічені люди, які могли використовувати свій інтелект та професійні здібності на благо суспільства. Втім, доля вирішила інакше. Ці гвинтики Третього Рейху зіграли свою злочинну роль у світовому хаосі.
Філіп посів головну посаду у Канцелярії партійного керівника у 1934 році. Крім того, він став на чолі спеціальної Комісії з захисту партійної літератури. Це була ще одна дивна посада при Штабі заступника фюрера. Комісія мала моніторити літературні твори та визначати, які з них годяться для нацистського суспільства, а які необхідно знищити. Канцелярія на чолі з Боулером забезпечувала особисті потреби диктатора. Там проводився аналіз певних партійних справ, які надходили на його ім’я. Часто Боулеру приходилося займатися розглядом питань стосовно справ щодо помилування засуджених партійним судом нацистів. Канцелярія, яку очолював Боулер, займалася також роботою з кореспонденцією, що приходила від простих жителів Німеччини. Отримувачем, звісно, був фюрер. Його просили допомогти матеріально, вирішити судову тяганину. Крім того, йому робили різни пропозиції та вітали зі святами. Багато листів надсилали екзальтовані та закохані жінки.
Кінець всьому
Особливої уваги вартує те, що Філіп Боулер був тим, кому фюрер доручив виконання програми евтаназії.
Йшов 1939 рік. Фюрер та його найближче оточення вигадували програми по ліквідації людей з фізичними та психічними вадами. Такі заходи були спрямовані на «очищення» німецького народу. Ідея про арійську расу хвилювала розум нацистів, як і раніше. А в ідеальному суспільстві, звичайно, мають жити тільки ідеальні люди.
Злочинна по своїй суті ця програма евтаназії відправила на той світ близько 70 тисяч осіб. Новий досвід масових знищень нацисти взяли собі на озброєння. Пізніше вони почали його використовувати при вбивствах людей у таборах смерті. Отже, Філіп Боулер не переймався тим, що у його руках зосереджена така страшна влада. Йому подобалося бути нацистом, він пишався своїм високим чином та продовжував те, що йому довірили.
Втім, Філіп Боулер переоцінив свої можливості.
У квітні 1945 року Гітлер знаходився у фюрербункері. Союзні війська підходили все ближче до лігва цього загнаного звіра. Але кривавий тиран ще тримав кермо правління у своїх руках. 23 квітня Філіп Боулер підтримав Германа Герінга, який проявив ініціативу перехвату влади. Мотивував Герінг це тим, що фюрер не може повноцінно керувати державою з Берліну, до якого підійшли війська союзників На той момент Герман Герінг, Ганс Ламмерс, Карл Коллер та Філіп Боулер знаходилися на Півдні Німеччини. Втім, у той же самий день Мартін Борман наказав їх всіх заарештувати. Цим партійцям інкримінували державну зраду. Борман надіслав телеграму керівнику Головного управління імперської безпеки, у якій наказав розстріляти зрадників. Але наказ так і залишився невиконаним. Есесівці передали бранців під опіку люфтваффе, які одразу ж їх відпустили на волю.
Подальша доля нацистської верхівки була незаздрісна. Більшість з них згодом постала перед Нюрнберзьким судом та понесла справедливе покарання. Декому вдалося втекти. Декого знайшли пізніше полювальники за нацистами. А дехто не витримав тиску та вкоротив собі віку.
Філіп Боулер зробив простіше — він здався американським військовим 9 травня 1945 року. Він та його дружина Хелена Маер не мали дітей. Отже, вони вирішилися на відчайдушний вчинок. Чоловік та жінка розуміли, що за всі гріхи Філіпа їх ніколи не відпустять. Ба більше, їм загрожувала страта. Саме тому подружжя не стало чекати на смерть від рук ката. Вони прийняли ціанистий калій та відійшли у небуття разом дорогою в концтабір Дахау.
Джерела: