На початку 1920-х років Німеччина перебувала в стані глибокої економічної та політичної кризи. Після поразки у Першій світовій війні (1914–1918) країна зіткнулася з величезними репараційними виплатами, передбаченими Версальським договором, що спричинило гіперінфляцію та масове зубожіння населення. Далі на munichski.eu.
Передумови
У 1923 році економічна ситуація погіршилася ще більше через окупацію Рурської області Францією та Бельгією, що було відповіддю на невиконання Німеччиною репараційних зобов’язань. Гіперінфляція досягла астрономічних масштабів: наприклад, у листопаді 1923 року один американський долар коштував приблизно 4,2 трильйона німецьких марок. Це викликало масове невдоволення серед населення, особливо серед середнього класу, який втратив свої заощадження.
Політична нестабільність також сприяла радикалізації суспільства. Веймарська республіка, створена у 1919 році, була слабкою та непопулярною. Ліві та праві екстремістські рухи активно виступали проти уряду. У Баварії, де відбувся путч, політична ситуація була особливо напруженою. Регіон мав сильні сепаратистські настрої, а місцевий уряд на чолі з Густавом фон Каром ігнорував деякі директиви центрального уряду в Берліні. Мюнхен став осередком діяльності правих радикальних груп, зокрема заборонених після путчу Каппа-Люттвіца 1920 року «фрайкорів» — парамілітарних формувань, які складалися з ветеранів війни та націоналістичних активістів. Ці групи, такі як «Бригада Ерхардта» чи «Фрайкор Россбаха», отримували підтримку від деяких кіл баварського уряду та армії (рейхсверу), що намагалися зберегти військовий потенціал на випадок конфліктів з зовнішніми ворогами.
Націонал-соціалістична робітнича партія Німеччини (НСДАП), очолювана Адольфом Гітлером, набирала популярності у Баварії завдяки радикальній націоналістичній риториці, спрямованій проти Версальського договору, комуністів і євреїв, яких Гітлер звинувачував у всіх бідах Німеччини. Гітлер, харизматичний оратор, використовував економічні труднощі та суспільне невдоволення для залучення нових прихильників. Його союзником став Еріх Людендорф, відомий генерал Першої світової війни, чия участь додавала путчу легітимності в очах правих сил. Крім того, НСДАП співпрацювала з ветеранською організацією «Кампфбунд», до якої входили штурмові загони (СА) під керівництвом Ернста Рема.
Початок путчу
Пивний путч розпочався ввечері 8 листопада 1923 року в пивній залі «Бюргербройкеллер» у Мюнхені, де відбувалося зібрання баварської політичної еліти. На цьому заході виступав Густав фон Кар, комісар Баварії, разом з іншими високопосадовцями, зокрема Отто фон Лоссовом (командувачем баварських військ) і Гансом фон Зайсером (начальником поліції). Гітлер, побоюючись, що баварський уряд може оголосити про відокремлення від Веймарської республіки, вирішив діяти превентивно. Він вважав, що захоплення влади у Баварії стане першим кроком до «маршу на Берлін» за прикладом «Маршу на Рим» Беніто Муссоліні в Італії 1922 року.
Близько 20:30 Гітлер разом з озброєними штурмовиками увірвався до «Бюргербройкеллера», вистрілив у стелю для привернення уваги та оголосив про початок «національної революції». Він заявив, що баварський уряд усунуто, а він сам очолить новий уряд разом з Людендорфом. Гітлер змусив фон Кара, фон Лоссова та фон Зайсера присягнути на вірність його «революції» під тиском зброї. Однак ці обіцянки були вимушеними, і, як тільки лідери путчу залишили їх без нагляду, баварські високопосадовці відмовилися від своїх заяв.
Водночас штурмовики на чолі з Ернстом Ремом захопили військове міністерство в Мюнхені, але не змогли взяти під контроль ключові стратегічні об’єкти, такі як телеграф чи залізничний вокзал. Гітлер, замість того щоб віддавати чіткі накази про захоплення урядових будівель, витрачав час на промови, вважаючи, що його харизма та підтримка Людендорфа забезпечать успіх. Ця помилка стала фатальною, адже баварський уряд швидко організував спротив.
Придушення путчу
Вранці 9 листопада 1923 року стало зрозуміло, що путч провалився. Баварський уряд викликав війська з навколишніх міст, а фон Кар видав прокламацію, в якій засудив дії Гітлера та закликав до придушення заколоту. Гітлер і Людендорф, намагаючись врятувати ситуацію, вирішили організувати марш центром Мюнхена до Фельдгеррнгалле (пам’ятника баварським полководцям), сподіваючись залучити підтримку населення та армії. Близько двох тисяч нацистів, включно з Гітлером, Людендорфом і Ремом, вирушили маршем містом.
На площі Одеонсплац демонстрацію зустрів кордон поліції. Під час сутички поліція відкрила вогонь, унаслідок чого загинуло 15 путчистів, 4 поліціянти і один випадковий перехожий. Гітлер отримав травму плеча і втік із місця подій, але через два дні був заарештований у заміському будинку свого прихильника. Людендорфа також затримали, хоча його незабаром виправдали через його статус героя війни.
Судовий процес і наслідки
Судовий процес над учасниками Пивного путчу розпочався 26 лютого 1924 року і тривав 24 дні. Гітлер використав трибуну суду для пропаганди своїх ідей, звертаючись до націоналістичних настроїв і звинувачуючи Веймарську республіку в зраді німецького народу. Його красномовство та пристрасні промови привернули увагу преси та громадськості, що фактично перетворило поразку на пропагандистську перемогу. Суд виявився поблажливим: Гітлера та інших учасників засудили до 5 років ув’язнення, але вже 20 грудня 1924 року Гітлера звільнили за амністією після 9 місяців у в’язниці Ландсберг. Там він написав значну частину своєї книги «Майн Кампф» («Моя боротьба»), яка стала програмним документом нацистської ідеології.
Після провалу путчу Гітлер переглянув стратегію НСДАП, відмовившись від спроб силового захоплення влади на користь легального шляху через вибори. Цей підхід виявився успішним: у 1933 році Гітлер став рейхсканцлером Німеччини.
Нацистська міфологія та спадщина
Після приходу нацистів до влади у 1933 році Пивний путч став частиною їхньої міфології «мучеництва». Загиблі путчисти були проголошені «героями», а на місці їхньої загибелі у Мюнхені спорудили пантеон з залізними саркофагами та кам’яними стелами. Щороку 9 листопада нацисти влаштовували урочисті марші на честь подій 1923 року. Прапор, під яким йшли путчисти, використовувався як «священна» реліквія для «освячення» нових партійних прапорів на з’їздах у Нюрнберзі.
Після поразки нацистської Німеччини у Другій світовій війні пантеон був зруйнований союзниками у 1947 році, а на його місці встановили меморіальну дошку на честь загиблих поліціянтів. Кам’яні стели частково збереглися, але втратили своє пропагандистське значення.
Значення Пивного путчу
Пивний путч став поворотною подією в історії нацистського руху. Хоча він і був невдалим, він привернув увагу до Гітлера та його партії, створивши основу для їхнього майбутнього успіху. Події 1923 року показали слабкість Веймарської республіки, але водночас продемонстрували, що силові методи не завжди ефективні. Гітлер зробив висновки, зосередившись на політичній агітації та маніпуляції масами, що зрештою привело його до влади.
Пивний путч також став символом небезпеки радикальних рухів у періоди економічної та політичної нестабільності. Він нагадав світові, як харизматичні лідери можуть використовувати суспільне невдоволення для просування авторитарних ідей. Сьогодні ця подія залишається важливим уроком про крихкість демократії та необхідність протистояння екстремізму.
Використані джерела: weimar.bundesarchiv.de, historisches-lexikon-bayerns.de, bridgemanimages.