Лола Монтес (справжнє ім’я Марія Долорес Елізабет Розанна Гілберт) — одна з найяскравіших постатей XIX століття, відома як ірландська танцівниця, актриса, куртизанка, письменниця та авантюристка. Її життя було сповнене скандалів, романів, подорожей і політичного впливу, що зробило її легендою свого часу. Народилася 17 лютого 1821 року, вона прожила лише 39 років, але залишила по собі слід у Європі та Америці, ставши символом свободи, пристрасті та бунтарства. Далі на munichski.eu.
Ранні роки та становлення
Елізабет Розанна Гілберт народилася в ірландському графстві Слайго в сім’ї шотландського офіцера Едварда Гілберта та ірландсько-іспанської дворянки Елізи Олівер. Її дитинство було далеко не спокійним: коли дівчинці було два роки, сім’я переїхала до Індії, де її батько незабаром помер від холери. Мати Елізабет швидко вийшла заміж вдруге, відправивши доньку до Англії, де вона виховувалася у пансіонах і школах для дівчат. Уже в юному віці Елізабет вирізнялася бунтарським характером і непокірною вдачею.
У 16 років, прагнучи уникнути нав’язаної матір’ю долі, Елізабет утекла з офіцером Томасом Джеймсом і вийшла за нього заміж. Подружнє життя в Індії виявилося для неї нестерпним: спекотний клімат, нудьга та обмеження спонукали її шукати віддушину в танцях. Вона вивчала місцеві танцювальні техніки, які згодом стали основою її сценічного образу. Утім, шлюб швидко розпався через її романи на стороні, і в 1842 році Елізабет повернулася до Європи, залишивши позаду своє минуле.
Народження Лоли Монтес
У 1843 році Елізабет Гілберт вирішила перевтілитися. Натхненна новелою Проспера Меріме «Кармен» і своєю любов’ю до іспанської культури, вона взяла псевдонім Лола Монтес, представляючи себе як іспанську танцівницю з Севільї. Її дебют відбувся в Лондоні на сцені Королівського театру 3 червня 1843 року. Її чуттєві танці, що поєднували елементи фламенко, східних рухів і еротики, викликали бурю захоплення серед чоловіків і обурення серед жінок вищого суспільства. Проте незабаром її розкрили як ірландку, що змусило Лолу покинути Англію.
Лола вирушила до континенту, де її кар’єра набула нового імпульсу. У Парижі вона стала частиною богемного світу, спілкуючись із такими видатними постатями, як Олександр Дюма (батько і син), Ференц Ліст і Теофіль Готьє. У 1844 році її виступ у Паризькій опері виявився провальним, але це не зупинило Лолу. Її роман з Олександром Дюжар’є, впливовим журналістом, оживив її кар’єру, але закінчився трагічно: Дюжар’є загинув на дуелі, захищаючи її честь.
Лола подорожувала Європою, викликаючи захоплення і скандали в Берліні, Варшаві, Дрездені та інших містах. Її виступи, як і її поведінка, часто провокували: вона курила сигари, носила відверті костюми і не приховувала своїх любовних пригод. Її ім’я стало синонімом свободи, але також і скандалу.
Роман із Людвигом I і політичний вплив
У 1846 році Лола Монтес прибула до Мюнхена, де її життя досягло апогею. Після відмови в ангажементі від керівника Баварського придворного театру вона домоглася аудієнції у короля Людвига I. 60-річний монарх, відомий своєю любов’ю до мистецтва і краси, був зачарований 25-річною танцівницею. Уже через три дні після їхньої зустрічі, 10 жовтня 1846 року, Лола виступила на сцені мюнхенського театру.
Їхній роман швидко став публічним і викликав обурення баварського суспільства. Людвиг I, зачарований Лолою, не лише зробив її своєю фавориткою, але й надавав їй щедрі подарунки, включно з маєтками і титулом графині фон Ландсфельд у 1847 році. Лола отримала баварське громадянство, що викликало протести серед міністрів і населення. Її вплив на короля був настільки значним, що вона втручалася у політичні справи, підтримуючи ліберальні реформи, що суперечило консервативним настроям у Баварії.
Портрет Лоли, створений Йозефом Карлом Штилером для Галереї красунь у Німфенбурзькому палаці, став символом її чарівності. Легендарна Галерея красунь (нім. Schönheitengalerie) розташована у палаці Німфенбург у Мюнхені, Німеччина. Це унікальна колекція з 38 портретів найвродливіших жінок Мюнхена, створена за наказом короля Баварії Людвіга I у 1827–1850 роках. Портрети, переважно виконані художником Йозефом Карлом Штілером, відображають ідеал краси того часу, незалежно від соціального статусу жінок: серед них є як представниці знаті, так і прості городянки.
Втім, її поведінка — куріння сигар на публіці, прогулянки з догом на ім’я Турк, відверті сукні — обурювала мюнхенців. Напруженість досягла піка у 1848 році, коли революційні настрої в Європі посилилися. Лола стала мішенню народного гніву: її будинок атакували, а університет у Мюнхені закрили через протести студентів. У лютому 1848 року Лола була змушена покинути Баварію, а Людвиг I, чиї витрати на фаворитку викликали обурення, зрікся престолу на користь сина Максиміліана II.
Життя після Баварії
Після втечі з Мюнхена Лола Монтес подорожувала Європою, живучи у Швейцарії, Франції та Англії. У 1849 році вона повернулася до Лондона, де вийшла заміж за Джорджа Хілда, але цей шлюб був визнаний незаконним через її попередній шлюб із Джеймсом, що призвело до звинувачень у бігамії. Лола знову втекла, цього разу до США, де розпочала нову главу свого життя.
У 1851–1853 роках Лола виступала на східному узбережжі США як танцівниця та актриса. Її вистава «Лола Монтес у Баварії» мала успіх, хоча критикувалася за перебільшення її ролі в європейських подіях. У травні 1853 року вона прибула до Сан-Франциско, де її виступи викликали сенсацію. Там же вона вийшла заміж за журналіста Патріка Галла, але цей шлюб також швидко розпався. Лола оселилася в Грасс-Веллі, Каліфорнія, де ненадовго вела тихе життя, перш ніж повернутися до сцени.
У 1855 році Лола вирушила до Австралії, де її виступи мали змішаний успіх. Повернувшись до Нью-Йорка в 1857 році, вона відійшла від танців і почала писати. Її книга «Мистецтво краси» (1858) стала популярною серед жінок, адже Лола ділилася порадами з догляду за собою, спираючись на власний досвід. У цей період вона також стала активною протестанткою, займаючись благодійністю.
Останні роки та спадщина
До 1860 року здоров’я Лоли погіршилося через сифіліс, який, імовірно, вона підхопила раніше. Вона померла 17 січня 1861 року в Нью-Йорку у віці 39 років. Її поховали на кладовищі Грін-Вуд у Брукліні під ім’ям Еліза Гілберт.
Лола Монтес залишила по собі неоднозначну спадщину. Для одних вона була символом жіночої свободи й харизми, для інших — уособленням скандалу й аморальності. Її життя надихало письменників, композиторів і режисерів. Наприклад, вважається, що образ Настасії Пилипівни в романі Федора Достоєвського «Ідіот» частково списаний з Лоли. Її історія також лягла в основу фільмів, зокрема «Лола Монтес» (1955) Макса Офюльса. Такий ось слід у літературі та кінематографі залишила ця жінка.
Лола Монтес була більше, ніж просто танцівницею чи куртизанкою. Вона була жінкою, яка кинула виклик суспільним нормам, створюючи себе заново в кожному новому етапі життя. Попри всі можливі формати та традиції Лола Монтес жила лише за власними правилами та навіть не збиралася бути такою, як усі. До цієї сміливої авантюристки та артистки можна ставитися по-різному. Втім, ігнорувати її вплив на людей неможливо.
Талант і невгамовна енергія Лоли Монтес зробили її однією з найяскравіших фігур XIX століття, чия історія й досі захоплює уяву.
Використані джерела: nevsedoma.com.ua, portrait.gov.au, unofficialroyalty.com