Бігун Френк Шортер став першим американцем за 64 роки, який виграв олімпійський марафон, виборовши «золото» в Мюнхені – місті його народження. Він потерпав у дитинстві від рук власного батька, однак свій гнів і образу спрямував у правильне русло. Учасник як трекових, так і шосейних перегонів, легкоатлет відзначився на найвищих рівнях спорту. Докладніше читайте далі на munichski.
Університетська зірка
Спортсмен народився 31 жовтня 1947 року в Мюнхені, оскільки його батько-лікар проходив там військову службу в армії США. Зростав Френк у Нью-Йорку. В 11 років хлопець виявив інтерес до бігу як способу зняття стресу. До того ж він розумів, що вміння швидко бігати стане в нагоді йому як дитині батька-тирана.
Ступінь бакалавра мистецтв хлопець здобув у Єльському університеті – одному з найстаріших та найпрестижніших американських університетів, що в штаті Коннектикут. Френк займався самостійними тренуваннями, починаючи з першого курсу університету, але виявив, що наявність наставників добре мотивує. Тренер із легкої атлетики цього вишу Боб Гігенгак навчив юнака бути гнучким та знаходити власний шлях. Френк також вбачав наставників у своїх друзях. Наприклад, товариші навчили його сміливості пробувати щось нове. Влітку 1968 року, коли він проживав у Нью-Мексико, Шортер вирішив спробувати себе в марафоні.
Під час останнього року навчання в Єльському університеті в 1969 році Шортер виграв титул Національної університетської атлетичної асоціації (NCAA) у бігу на 6 миль. Перші свої національні титули Шортер отримав у 1970 році в змаганнях на 3 та 6 миль. Він також був національним чемпіоном США з бігу на 6 миль у деяких наступних роках.
Згодом Шортер вступив на медичний факультет Університету Нью-Мексико, але залишив навчання через те, що декан не погодився з його графіком бігу. Бажаючи розширити свій діапазон і перейти до марафону, він переїхав до Флориди в 1970 році, щоби тренуватися з Джеком Бачелером – одним із найвидатніших бігунів США того часу.
В Університеті Флориди Шортер здобув ступінь доктора права. Вивчаючи юриспруденцію, він тренувався як член Florida Track Club (FTC). Основне ядро цієї команди (Шортер, Бачелер і Ґелловей) пройшло кваліфікацію на Олімпійські ігри 1972 року.
Чемпіон «Олімпіади жаху»
Літні Олімпійські ігри 1972 року відбувалася в Мюнхені в самий розпал Холодної війни. Тоді німецький уряд сподівався стерти сумну пам’ять про Олімпіаду 1936 року в Берліні, яку відкривав нацистський диктатор Адольф Гітлер. Утім, німецьку землю знову охопив терор.
5 вересня, за 6 днів до завершення Ігор, група палестинців пробралася до Олімпійського селища, де проживали спортсмени. В одній із будівель сталася «Мюнхенська різанина». Палестинці вбили двох спортсменів ізраїльської команди, дев’ятьох взяли в заручники, вимагаючи натомість звільнення 200 палестинських в’язнів в Ізраїлі. Це спричинило перестрілку між терористами й поліціянтами, внаслідок якої було вбито всіх заручників, 5-х терористів і одного поліцейського. «Олімпіада радості» перетворилася на «Олімпіаду жаху».
Всупереч трагедії, було ухвалено рішення продовжувати Ігри. 10 вересня Френк Шортер взяв участь у марафоні. Він намагався не думати про терористів під час бігу, аби не дозволити їм перемогти. Зрештою, Шортер випередив основного конкурента на 2 хвилини і отримав «золото». Американці були настільки захоплені тріумфом Шортера, що всі разом вийшли на вулиці, аби зайнятися бігом.
Зайве говорити, що з 1908 року до цього моменту ніхто з американців не вигравав олімпійський марафон. Тож це знаковий момент у бігу на дистанцію в США. Відтоді біг в Америці перетворився з одержимості небагатьох на одну з основних форм фізичних вправ.
Специфіка тренування
Легкоатлет використовував доволі простий спосіб тренування бігу на дистанцію: дві важкі інтервальні сесії на тиждень і одну довгу пробіжку – 20 миль (2 години). Шортер протягом усього десятиліття 1970-х років проходив у середньому 17 миль щодня. Тоді він виділяв на сон щонайменше 10 годин. Щоранку, крім неділі, пробігав 7–10 миль. Спортсмен уважно прислухався до свого тіла й намагався не виснажувати тіло.
Подальші досягнення
Шортер 4 рази вигравав національний чемпіонат США з крос-кантрі, 4 рази – Фукуокський марафон (міжнародне змагання з чоловічого марафонського бігу в японському місті Фукуока, участь в якому беруть найкращі бігуни). Його найкращий результат у кар’єрі був встановлений 3 грудня 1972 року. Він також виграв марафон Панамериканських ігор 1971-го.
У березні 1973 року Шортер виграв елітний марафон Lake Biwa Marathon – забіг, що проводився серед чоловіків в Японії. У 1975 і 1976-х Френк переміг на престижних шосейних перегонах Falmouth Road Race (штат Массачусетс). Через рік мюнхенець став переможцем 10-кілометрового забігу Peachtree Road Race в Атланті (штат Джорджія).
У 1976 році Шортер посів спірне друге місце в марафоні на Олімпійських іграх у канадському Монреалі. Пізніше виявилося, що переможець-німець використовував наркотики, які посприяли його успіху під час забігу. Згодом обурений Шортер долучився до створення Антидопінгового агентства США та обіймав посаду його голови з 2001 по 2003 рік.
Жертва домашнього насилля
У 2011 році стало відомо про травматичне дитинство Шортера. У статті Runner’s World спортивний журналіст Джон Брант розповів, що Шортер страждав від рук свого надзвичайно жорстокого батька. Після публікації цього матеріалу бігун почав докладніше та публічно розповідати про пережите домашнє насильство. Тато Френка, якого громада знала як відданого лікаря, вдома був жорстоким психопатом, здатним вчинити найжахливіші злочини проти власних дітей. Сім’я жила у вічному задушливому страху перед садистом.
Звинувачення в побитті та жорстокому поводженні підтвердили 5 сестер Френка. Наприклад, Барбара розповіла, що у віці 6 років мама перев’язувала їй рану в області паху. Рана мала форму пряжки ременя батька. Інша сестра, яка побажала залишитися анонімною, заявила, що перше побиття батогом від батька сталося, коли їй було 4 роки. Тоді він побив її через те, що з ванни виплеснулася вода. Нанетт поділилася ще більш моторошною історією: батько зґвалтував 13-річну її, коли та повернулася з побачення. Сексуальне насильство було частиною систематичного гноблення, утримання дітей під контролем.
Разом із фізичним насильством Шортер-старший застосовував психологічний тиск. Він акцентував увагу на недоліках кожної дитини, як-от косоокості. Це призводило до втрати дітьми почуття власної гідності. Після виходу з великого спорту Шортер почав співпрацювати з національною організацією, яка навчає дітей, як використовувати фізичну форму для боротьби з власними демонами, як це робив сам він. Часті побиття мотивували Френка стати вправним спортсменом, аби могти захистити себе та рідних.
У 2016 році Шортер видав книгу My Marathon: Reflections on a Gold Medal Life – мемуари, що є свідченням стійкості людського духу та трансформаційної сили спорту. Книга, написана у співавторстві з Джоном Брантом, розповідає про шлях до успіху бігуна, а також про пережите фізичне й емоційне насильство.