Волтер Сікерт став одним із найвпливовіших художників своєї епохи, який розширив межі вікторіанських моральних почуттів. Його картини були настільки реалістичними, що митця запідозрили в серійному вбивстві, а його творчість називали «мистецтвом психопата». Докладніше про неординарну й суперечливу постать читайте далі на munichski.
Раннє життя
Волтер Сікерт народився 31 травня 1860 року в Мюнхені в сім’ї німецько-данського батька-художника та англо-ірландської матері. У 1868-му Сікерти оселилися в Лондоні та згодом отримали британське громадянство. В юності Волтер хотів стати актором. Хлопець навіть встиг зіграти невеликі ролі, перш ніж почав вивчати мистецтво в 1881 році. Кілька місяців він провчився в школі Slade School, після чого вирішив брати уроки в англо-американського художника Джеймса Вістлера. Найперші картини Сікерта – невеликі етюди (виконані з натури).
У 1911 році Сікерт заснував групу Camden Town Group, яка підтримувала творчість авангардистів. Певний час художник викладав у Вестмінстерській школі мистецтв і навіть приятелював із британським прем’єр-міністром Вінстоном Черчиллем.
Стиль і тематика
Сікерт – надзвичайно інноваційний художник, а його потяг до експериментів очевидний. На початку своєї кар’єри він писав у темних тонах пленерні пейзажі, а згодом перейшов до студійної роботи та остаточної появи яскравішої палітри. Мюнхенець часто надихався фотографіями та вирізками з новин, які переосмислював у своїй творчості.
Пейзажі Волтера були такими ж довершеними, як і його фігурні дослідження. Наприклад, Сікерт створював картини та ескізи французького міста-порту Дьєпа, який відвідували такі знаменитості, як письменник Оскар Уайльд і художник-графік Обрі Бердслі. Архітектура міста чітко передана в красиво приглушених тонах.
Сікерт певний час подорожував Францією та Венецією, переносячи на полотно бездоганні краєвиди. Грамотне володіння світлом та яскрава палітра сірих тонів добре простежуються в зображеній ним Венеції. Картини з мостом Ріальто – винятковий приклад венеціанської роботи Сікерта. Міст фактично є синонімом Венеції, але, незважаючи на те, що він був зображений багатьма художниками, у композиції Сікерта цьому пейзажу надається унікальний динамізм. Річка стає одним із персонажів, вода рухлива, а вміле використання фіолетових і зелених кольорів надає їй майже металевого блиску. У місці, де сонце зустрічається з річкою, колірна гама змінюється на більш теплий помаранчевий тон. Це чудовий прояв здатності мюнхенця передавати на полотні світло.
У Венеції Волтер також пробував займатися портретним живописом, однак це не приносило йому великих доходів. Зате пейзажні роботи постійно знаходили покупців. Сприяла успіху Сікерта і його зовнішня чарівність. Художнику вдалося успішно перейти від імпресіонізму до модернізму.
Демонстрація моторошної реальності
Сікерт творив у Вікторіанську епоху – період історії Великої Британії (1837–1901), який хронологічно майже збігається з правлінням королеви Вікторії. Це період найвищого розквіту держави, під час якого був ухвалений моральний кодекс британського суспільства, що закріпив консервативні цінності. Однак художник вирішив зображувати у своїх картинах зовсім не високодуховні ідеали, а потаємні сцени життя нижчого класу та передмістя, серед яких і насильство.
Інтерес Сікерта до темної частини вікторіанського життя вплинув на більшість його картин. Він малював бідних, повій, акторок (які тоді прирівнювалися до повій), через що його картини називали безглуздими й вульгарними. Найжорстокіші та найстрашніші образи зображені на картинах із мюзик-холами. Ці полотна зберігають втрачену форму масової розваги, показуючи зірок, архітектуру, публіку та атмосферу. На картині Bonnet et Claque: Ada Lundberg at the Marylebone Music Hall (1887) співачка співає шансон, але вираз її обличчя жахає.
Підозрюваний у справі Джека-Різника
Одну зі своїх картин Сікерт назвав на честь Джека-Різника. Так називали невловимого серійного вбивцю, який у 1888 році вбивав повій ножем у лондонському районі Вайтчепел. Оскільки особу Різника так і не було встановлено, письменники, історики і детективи-аматори звинувачували в причетності до вбивств велику кількість осіб. Одна з орендодавиць Сікерта заявила, що таємничим вбивцею з Вайтчепела був мюнхенський художник. Протягом усього життя Волтер підтримував інтерес до вбивств і продовжував малювати жертв Різника.
Британський кінематографіст Стівен Найт вважав, що Сікерт брав участь у змові, в якій були замішані масони та трон. На думку творця фільмів, художник не володів ножем, але був співучасником вбивств. Заможні чоловіки нібито забирали вбитих жертв і клали їхні понівечені тіла разом із загадковими масонськими символами.
Однак чи не найзапеклішою прихильницею причетності Сікерта була американська письменниця детективного жанру Патрісія Корнвелл. Про це вона написала у своїй книзі Portrait of a Killer: Jack the Ripper – Case Closed. Основним доказом письменниці була послідовність мітохондріальної ДНК (мтДНК) – кільцевої молекули ДНК, локалізованої в мітохондріях. За її словами, ця ДНК, знайдена на листах Різника, збігалася з деякими штамами, знайденими на листах, які надсилав Сікерт упродовж життя.
Проте деякі експерти заявили, що листи Сікерта були неавтентичними. Поліцейські чиновники того часу оголосили листи Різника містифікацією, написаною журналістом Томом Булленом із метою заробити на сенсаційних вбивствах. Якщо ж ДНК і справді належала Сікерту, то він міг бути співучасником цих містифікацій.
Корнвелл також стверджувала, що художник був імпотентом, як і багато серійних вбивць. Імпотенція, за її словами, спричиняє ненависть до жінок. До того ж багато картин Сікерта демонструють оголені жіночі тіла в позах, що нагадують вбивства Різника. Наприклад, на картині What Shall We Do for the Rent? (1908) зображена оголена жінка, а біля неї сидить на бортику ліжка чоловік з опущеною головою та зчепленими руками. Це одна з кількох картин, які Волтер написав у відповідь на жахливе вбивство, яке сталося в Лондоні в 1907 році. Тоді лондонську повію Емілі Діммок було жорстоко вбито в Камден-Тауні – занедбаному робітничому районі з орендованими кімнатами, пабами та музичними залами.
Сікерт написав у своїй студії в Камден-Тауні кілька картин на цю тему, які згрупував під назвою The Camden Town Murder. Проте жодна з цих робіт не зображує справжнє вбивство, до того ж жінка на картині вважається сплячою, а не мертвою. Хай там як, навіть якщо Сікерт і не був убивцею, він іноді фантазував про протилежне. Волтер навіть намалював власну квартиру й назвав роботу Jack the Ripper’s Bedrom (1907).
Помер митець 22 січня 1942-го у віці 81 рік. Перед смертю він проживав в англійському місті Баті. Багато його творів того періоду зображують різноманітні вуличні сцени Бата. І хоча картини Сікерта заполонили публічні британські галереї, він довго залишався недооціненою фігурою. Художник сприймався як проблематично незалежний від основних рухів британського мистецтва, що сприяло зниженню ринкового інтересу до його мистецтва.