У самому серці мюнхенського Швабінга на межі XIX та XX століть панувала атмосфера свободи. Франциска цу Ревентлов (Franziska zu Reventlow), відома як «богемна графиня» в той час змінила уявлення про мораль. Талановита письменниця, художниця та перекладачка порвала з аристократичним корінням, обравши для себе інший шлях. Її постать й нині цікавить дослідників гендерної рівності та поціновувачів європейського модернізму по всьому світу. Більше про творчість, кохання Франциски та легендарний Швабінг розповість munichski.eu.
Як графиня зреклася титулів заради мистецтва
Графиня Фанні «Франциска» цу Ревентлов (повне ім’я – Фанні Ліане Вільгельміна Софі Огюста Адрієнна) народилася у суворій німецькій родині, зростала у родинному маєтку Гузум. Вона була п’ятою з шести дітей графа Людвіга цу Ревентлова та його дружини Емілії. Варто зауважити, що родина Ревентлов — це шанований датсько-німецький дворянський рід Голштинії та Мекленбурга. Змалечку дівчина повставала проти суворого етикету та прийнятних моральних норм.
Під час навчання в школі-інтернаті вона проявляла неповагу, погано поводилася, за що її виключили. У 1893 році її відправили до друга родини, але вона втекла до Гамбурга. У цей період дівчина познайомилася з Вальтером Любке. Він не лише профінансував її навчання мистецтву у Мюнхені, але й у 1894 році став її чоловіком. Навчання охоплювало й спів, який викладала шведсько-американська співачка-сопрано баварського походження Шарлотта Лакс.
Шлюб розпався вже у 1897 році, адже Франциска знову вирушила до Мюнхена для навчання. У вересні того ж року вона народила сина Рольфа, але ім’я батька не називала. Вона виховувала Рольфа як мати-одиначка. У деяких джерелах можна зустріти інформацію, що батьком був Адольф Едвард Герштейн, польський художник і гравер.
Швабінг як центр всесвіту
Франциска цу Ревентлов, графиня з поважного дворянського роду, заробляла по-різному у Мюнхені. Вона працювала перекладачкою для видавництва Альберта Лангена, писала короткі статті для журналів та газет. Прикладами є німецький щотижневий сатиричний журнал «Simplicissimus» та німецькомовна газета «Frankfurter Zeitung». Пройшовши короткі акторські курси у 1898 році, вона мала нетривалий досвід на сцені оперного театру Staatstheater am Gärtnerplatz. Щоб вижити, вона погоджувалася на такі випадкові роботи, як секретарка, страхова агентка, помічниця кухаря тощо. Друзі-чоловіки та випадкові знайомі теж їй могли допомогти.
Та хочеться розповісти, як Франциска стала частиною Мюнхенського космічного кола, тобто групи письменників та інтелектуалів у Мюнхені. Вона була подругою Людвіга Клагеса, німецького філософа, психолога, поета, двічі номінованого на Нобелівську премію з літератури. Тож вона стала частиною Мюнхенського космічного кола, до якого входив також німецький письменник та перекладач Карл Вольфскель. Це творче угрупування розпалося у 1904 році.
Про цей досвід участі в групі творчих осіб Франциска цу Ревентлов написала у праці «Римські скрипки під ключ» (Herrn Dames Aufzeichnungen, 1913). Вона познайомилася з багатьма талановитими людьми, представниками «мюнхенських модерністів». Це Райнер Марія Рільке, Оскар Паніцца, Теодор Лессінг, Еріх Мюзам та багато інших.
Франциска здобула популярність як «богемна графиня» мюнхенського району Швабінг за несприйняття буржуазних умовностей та прийняття вільного кохання, творчої незалежності. Вона виступала за самотнє материнство, що було вкрай нетипово для тих часів.
Літературна спадщина
Розповідаючи про літературний доробок Франциски цу Ревентлов, хочеться виділити напівавтобіографічний роман «Еллен Олестьєрне» (1903). У ньому письменниця критикує шлюбні норми. Вона опублікувала щоденники та листи. Їх вивчення знайомить читачів з особистою боротьбою творчої постаті з боргами, хворобами, зі складними стосунками у богемних колах.
У 1917 році вийшов збірник короткої прози під назвою «Гостьовий будинок біля знаку хиткого глобуса» (Das Пastthaus zum fliegenden Napf). Це захопливий та стилістично радикальний збірник. А у 1918 році вона почала роман, який так і не закінчила. Йдеться про «Клуб самогубців». Цей твір не відображав її власного ставлення до життя, адже вона ніколи б не обірвала його передчасно. Влітку 1918 року жінка впала з велосипеда, а після операції наступного дня померла. Її роман, як і багато інших планів, залишилися незавершеними. Та залишилася пам’ять й спадщина.
Вільні стосунки та особисті переживання
Перший шлюб графині закінчився через її позашлюбні стосунки, відмову від традиційної подружньої вірності. Саме тому після розлучення вона прагнула вільних стосунків, які б відображали її богемні ідеали. У неї був роман з польським художником Богданом фон Сухоцьким у 1903 році та одночасно з письменником Францом Гесселем. Вона завагітніла близнюками-дівчатками, а далі на неї чекали травматичні пологи. Одна дитина народилася мертвою, а інша прожила лише день. Ці події вона перенесла у щоденник, додавши малюнок мертвої дитини.
Франциска разом з сином подорожувала до Самосу, Італії та Корфу, а у 1910 році виїхала з Мюнхена до Аскони у Швейцарії.
У 1911 році «богемна графиня» вийшла заміж за розрахунком, її обранцем став барон Александр фон Рехенберг-Лінтен. Це дозволило йому успадкувати 20 000 марок. У 1914 році він втратив їх через крах банку.
5 стовпів філософії Франциски цу Ревентлов
- Антимаскулінізація жінки. Ревентлов вважала, що мейнстримний фемінізм (рух «Viragines») помилково намагається зробити жінку подібною до чоловіка через професійну конкуренцію. Для неї справжня свобода полягала у збереженні жіночої сутності — еротизму, легкості та краси — замість виснажливої боротьби за політичні права.
- Концепція «Гетери» як ідеал свободи. Надихаючись античністю, вона протиставляла сімейному рабству образ освіченої та вільної куртизанки. Гетерою вона називала жінку, яка самостійно обирає партнерів, займається інтелектуальною працею та не залежить від інституту шлюбу, який вона вважала «легалізованою проституцією».
- Пріоритет душі над раціоналізмом (Віталізм). У складі «Мюнхенського космічного кола» вона відстоювала ідею, що життя — це ірраціональний потік. Вона вірила, що сучасна цивілізація вбиває життя через надмірну логіку та матеріалізм. Її філософія базувалася на «діонісійському шаленстві» — здатності відчувати світ через емоції та інстинкти.
- Радикальне самотнє материнство. Вона перетворила особисте життя на політичний жест, свідомо народивши сина поза шлюбом. Для Ревентлов материнство було сакральним правом жінки, яке не повинно контролюватися чоловіком або державою. Вона виховувала сина за власними правилами, ігноруючи суспільний осуд та прусську дисципліну.
- Етика «Серійного сп’яніння». Її відома теза про те, що одне любовне сп’яніння минає, щоб поступитися місцем іншому, заперечувала буржуазну моногамію. Вона виступала за право на зміну ролей та партнерів, вважаючи сексуальну автономію єдиним чесним шляхом до емансипації.
Спадщина Франциски цу Ревентлов
Богемна графиня Швабінга залишила в історії вагомий слід не лише завдяки своїм текстам, але й завдяки здатності перетворити життя на витвір мистецтва. У читача може виникнути запитання, чому про неї знову заговорили у XXI столітті. Нині питання самоідентифікації та свободи творчості актуальне як ніколи, а постать Франциски звучить в унісон із сучасними цінностями.
У 2018 році відзначали 100-ту річницю смерті Франциски цу Ревентлов, прабабусі сексуальної революції. Вона стала важливою фігурою для матерів-одиначок та лаконічною, саркастичною, кумедною письменницею. Сучасні видання зазначали, що більшість чоловіків того часу писали як сентиментальні гувернантки, порівняно з нею.
Її спадщина – це важливе нагадування про те, що справжня шляхетність насправді полягає не в титулах, а в сміливості бути собою. Не кожен та не кожна може собі це дозволити, а можливо варто.
Джерела: